На здогадованє
О. ДР РОМАН МИЗ (1932-2017)
Прешлей ноци у Новим Садзе умар наш познати душпастир у пензиї, автор велького числа публикацийох, редактор и професор др Роман Миз.
Народзел ше 14. авґуста 1932. року у Дрогобичу, у України, алє ше уж о рок з родичами преселюю до валалу Липовляни у Горватскей, дзе його оцец велї роки бул парох. Там вон започал свою священїцку кариєру од 1958. року аж по 1968. рок кед є премесцени до Нового Саду. Под час службованя у Новим Садзе здобул вельки угляд медзи священством рижних релиґийних опредзелєньох, як екумрнски розположена особа и вредни писатель, новинар, казательнїк, науковец, енциклопедист.
Бул член Предсидательства и предсидатель Союзу Руснацох и Українцох Югославиї и член Предсидательства Дружтва за українски язик и литературу Войводини.
Року 1993-го порушал християнски часопис *Дзвони* и библиотеку *Мемориял 250*, а тиж бул главни и одвичательни редактор першей радио емисиї на українским язику на РНС *Українски обриї* и редактор програми по руски и українски на новосадскей радио станїци Радио Мария.
Бул єден зоз иницияторох снованя новосадского хора «Гармония».
Зоз шмерцу отца доктора Романа Миза наша грекокатолїцка церква страцела єдного з найвизначнєйших священїкох, а наша културна явносц вредного науковца и публициста.
13. новембер 2017.року
Одпитованє од отца Романа Миза
О. др Роман Мизь, одинока дитина о. Богдана і Марії з Тимчишинів, народився
14 серпня 1932 року в Дрогобичі (Україна). В 1933 році з батьками переїзджає
до Югославії, до Липовлян, де його батькові призначено парафію. Тут
кінчить початкову школу, а ґімназійне навчання і богословські студії
з після-дипломними курсами проходять у Загребі, столиці Хорватії. Після
одруження з Іриною Меленюк, 19 грудня 1958 року у Загребі був висвячений
на священика і призначений недужому батькові сотрудником у Липовлянах.
З 1962 року був виконавцем обов’язків декана, а після смерті батька
і парохом. Року 1968 назна-чений парохом у Новому Саді, де і сьогодні
виконує душпастирські обов’язки.
Заочно студіював історію на Філософському факултеті Українського Віль-ного
Університету у Мюнхені (Німеччина), югославську літературу й історію
ми-стецтва на Філософському факультеті Університету у Загребі та історію
на Філо-софському факультеті Університету у Новому Саді.
В 1954 році, в часі військової повинності, починає його журналістична
діяльність, шоби після пів століття присвячених журналістиці, публіцистиці
та науковій праці, в його бібліографію було вписано 50 книг і близько
тисячі статей, які були публіковані в понад 50 різних газет, журналів
та збірників кількома мовами: українською, русинською, хорватською,
сербською, словацькою й угор-ською. А з крім згаданих, перекладав і
з польської, російської, білоруської та лати-ни. Був редактором і співредактором
кількох газет і журналів («Нова думка», «Дзвони», «Новосадські дзвони»),
заснував і редагував українські радіо-передачі по Радіо Баня Лука (1967-1968),
заснував і редагував українські радіо-передачі по Радіо Новий Сад (1992-1999),
був редактором українських передач по Телебаченні Новий Сад (2003-2004),
а зараз, з 2004 року, відповідальним редактором укра-їнських і русинських
радіо-передач по Радіо «Марія» у Новому Саді.
Роман Мизь був першим українським грекокатолицьким священиком у Югославії,
який у євангелізації користав електронічні засоби інфoрмування. З 1987
по 1992 рік кожної неділі читали його проповіді українською мовою по
Радіо «Вільна Європа», які були підписані псевдонімом. Частина тих проповідей
вийшла у Львові 1994 року окремою книгою під назвою «Християнство, що
це властиво?». З 1992 по 1997 рік читали його проповіді русинською мовою
по Радіо Новий Сад, відомі під назвою - «Листи священика», але і його
записи на релігійні теми у передачі «Культурна панорама» та «Передача
для села». Протягом цілого 2002 року в газеті «Руське слово» були публіковані
його роздуми, які відтак вийшли в окремій книзі «З Ісусом насамо». І
ще кілька таких серій пізніше вийшли окремими книгами. Крім згаданих,
видано і книги з його проповідями та роздума-ми під назвами: «Дар мудрості»,
«Дар розуму», «Із скарбниці християнської куль-тури» та «На джерелах
богословської думки» «Великі люди и їх вира»..
Два рази осягнув титулу маґістра наук з теології (Краків і Пряшів),
а 13 червня 2008. дістав почесний докторат на протестантському теологічному
факультеті у Новому Саді. Він членом Наукового товариства імені Тараса
Шеченка та інших наукових і подібних товариств. Був головою Союзу русинів
і українців Югославії, головою Спілки україністів Сербії і Чорногорії,
член редакції Енциклопедії русинів і українців Югославії тощо. Співпрацював
з різними екциклопедіями і лексиконами. А 14. червня 2008. року Птотестентаський
теоло-гічний факультет у Новому Саді відзначив його почесним доктором
теологічних наук.
За церковну, громадську та екуменічну діяльність відзначено його нагородами:
Римський Апостольський Престіл в 1985 році назначив його хре-стоносним
протоієрейом; 1990 року дістав золоту медаль з приводу 100-річчя поселення
українців до Боснії; 1996 року Вітального листа Президента України,
щоби «з вдячністю відзначити Ваш великий особистий внесок у розбудову
Неза-лежної України»; 2001 року «Почесну грамоту« і відзнаку Кабінету
міністрів України «за вагомий внесок у справу формування позитивного
іміджу України у світі та активну громадську діяльність«; 2002 року
«Листопадову грамоту«, най-пристижнішу нагороду міста Нового Саду за
«поширення християнської віри, плекання добрих і толерантних міжрелігійних
та міжнаціонаьних відносин«; 2003 року відзнаку Держкомнацміграції «за
особистий вагомий внесок у зміцнення миру та міжнаціональної злагоди
в Україні».
Попри своїх обов’язків пароха, він професор на Теологійно-катехетич-ному
інституті ім. святого Альберта Великого, викладає на Спеціалістичних
акаде-мічних студіях в рамках Університету в Новому Саді, а часом і
в Новосадській журналістичній школі та в Школі елуменізма у Новому Саді
де і членом Сенату тої школи. З 2003 року він і членом управи Екуменічної
гуманітарної організації.
В кілька останніх роках написав і видав такі книги: «Від Бога до сатани»
(про секти і культи), «Релігійна картина Європи», «Східні Церкви» (вийшов
і пе-реклад угорською мовою), «Перший російський церковний роздор» (про
секти в російськім православ’ю), «Вступ до теології екуменізму», «Християнський
Схід», «Релігійні секти», «Бачення, сподівання і намагання» (про проблеми
сучасного душпастирства), «Слідами лемків», «Матеріали до історії українців
у Боснії», 5 томів, «Українці в Липовлянах та Новій Субоцкі», «Религиійні
спільтоти у Сербиї», «Біблія – слово Боже на всі часи» та «На камені
збудована – історія Хри-стовії Церкви«, «Три галузі християнства», «Виклики
і проблеми екуменізму (пе-рекладається на німецьку мову». Всього 50
книжок.
У Новому Саді і Сербії розгорнув широку діяльність в ділянці екуменізму.
Бере участь в різних симпозіях, наукових конференціях та з’їздах, серед
яких і на Другому екуменічному з’їзді в Ґраці 1997 року.
В Апостольській Екзархії, яку Римський Апостольський Престіл заснував
2003 року для грекокатоликів у Сербії і Чорногорії, о. Роман Мизь є
радником Владики від самого початку, а в рамках Єпископських конференцій
«Святий Кирило і Методій» на території Сербії, Чорногорії і Македонії,
членом Ради по питаннях екуменізму і міжрелігійного діалогу, членом
Ради по питаннях засобів масової інформації та членом Комітету, який
готує заснування Католицького богословського факультету у Суботиці.
НАЙПРОДУКТИВНІШИЙ УКРАЇНЕЦЬ-РУСИН В СЕРБІЇ
о. Роман Мізь – 80-річний
На його рахунку є понад півсотні книжкових публікацій бачваноруською, українською, сербською, хорватською та угорською мовами. Наведемо хоча б деякі з його книжок: Ювілейний шематизм Крижавецької єпархії (Загреб, 1962; анонімно), Українці в Липовлянах і Новій Субоцькій (Новська, 1973, 2 вид.: Вуковар, 2004), Вступ до теології (1978), Вступ до Біблії (1978), Вступ до Святого Письма Старого Завіту (2 томи: 1978, 1979), Християнська археологія (1979), Священики Осецького вікаріата (2 томи: 1993, 1994), Християнство – що це, властиво? (Львів, 1994), Із скарбниці християнської культури (1994), Східні церкви (1997; вийшла й угорською мовою у двох виданнях – в Сіґеті та Новому Саді, 1999), Перший російський церковний розкол (1998;про секти в російському православ’ї), Від Бога до сатана (Суботица, 1999), Вступ до теології екуменізма (Ветерник, 2001), Слідами лемків (2002), Бачення, сподівання і намагання (2003; про проблеми сучасного душпастирства), Біблія – слово Боже на всі часи (2005), Три галузі християнства (2006), Наша християнська віра та життя (2007), Апостольський екзархат для греко-католиків Сербії і Чорної Гори (2007), Основи екуменізма (2009), Життя тече й квапкає (2010), Церковний літургійно-літургічний лексикон, Наші християнські свята, Розкол в руському православ’ї (обі 2011). (Праці без наведення місця видання видано в Новому Саді).
Кожна з вищенаведених книжок побудована на архівних матеріалах або маловідомих друкованих джерелах. Про кожну, можна було би писати окрему розвідку. Взяти хоча би книгу Життя тече й квапкає з під назвою Історія парохії у Руському Керестурі. Це майже 350 сторінок тексту та понад 300 фотографій. Автор описав найдавнішу руську парафію у Воєводини (1751 року) до найменших деталів, причому кожен розділ читаєш як захоплюючий детектив. У книзі є вичерпні біографії усіх священиків, визначних монашок, п’ятьох єпископів – вихідців з Руського Керестура та інших визначних людей, описи храмів села, монастирів, цвинтарів, церковних товариств, хорів, біографії церковників, дзвонарів, визначних подій, християнських свят та звичаїв, театральних вистав тощо. І це все документовано конкретними фактами. Такою монографією може похвалитися небагато руських парохій, навіть на „Горниці” (Закарпатті).
Вісім об’ємних книжок вийшло під редакцією Р. Мізя, серед них шість томів капітальної праці Матеріали до історії українців Боснії (2004-2011), без якої не обійдеться жоден дослідник цієї національної меншини. О. Роман Мізь є і не пересічний перекладач. Він перекладаєв з польської, російської, білоруської та латинської мов на українську, руську та сербську мови. Його переклади вийшли чотирма окремими книжками. Був і є співробітником шістьох авторитетних енциклопедій та лексиконів, таких як Енциклопедія українознавства, Енциклопедія української діаспори, EncyklopediaofUkraine, LeksikonPodunavskihHrvata-BunjevacaiŠokaca. На їх сторінках опублікував десятки статей. Сам один уклав Енциклопедичний огляд понять християнської культури (Новий Сад, 2011). Понад тисяч науково-популярних статей опублікував у п’ятдесяти руських, українських та сербських часописах, причому в деяких руських газетах і журналах (Руске слово, Нова думка) в нього були власні рубрики, що без перерви тяглися цілими роками, а згодом деякі з них виходили окремими книжками.
Публікувався теж в угорській, словацькій та румунській періодиці. Про все це я довідався із далеко неповної рукописної персональної бібліографії автора.
О. Роман Мізь беззастережно стоїть на українських позиціях, хоч, використовуючи сприятливе ставлення уряду Югославії до національних меншин у післявоєнний період, більшість своїх праць опублікував літературною мінімовою русинів Бачки (Воєводини) т. з в. „бачвано-руською бешедою”,кодифікованою Гавриїлом Котельником ще в 1923 році. Як і Г. Костельник, він вважає русинів (руснаків) Сербії та Хорватії складовою частиною українського народу, а їх прабатьківщиною („матічною країною”) – Україну. Для нього русини й українці – синоніми: перший – давніший, другий – новіший.
О. Роман був співзасновником, а певний час і головою Союзу русинів і українців Югославії.
Слідами батька пішов і його єдиний син – довгорічний редактор мюнхенської газети „Християнський голос”, який нині є священиком у Німеччині.
Від 1987 по 1992 рік на радіо „Свобода” в Мюнхені щонеділі читали проповіді о. Романа українською мовою (під псевдонімами).є, які слухала вся Україна, не підозріваючи, хто є їх автором. Частина з них вже у незалежній Україні вийшла окремою книжкою вже під його іменем (Мізь, Р., Християнство – що це, властиво?, Львів, 1994).
З 1992 по 1999 він за договором працював редактором Українського радіо в Новому Саді. Був теж засновником, редактором і директором українських радіопередач радіо Баня Лука (1967-1968) та Новосадської телестудії (2003-2004). Від 2004 року по сей день він є відповідальним редактором українських та руських радіопередач радіо „Марія” в Новому Саді.
о. Р. Мізь був членом восьми редакцій газет, журналів та радіопередач. Про всю цю титанічну діяльність в нього є точна евіденція, яка свідчить не лише про його працьовитість, але й про його пунктуальність.
На перший погляд могло б здаватися, що йдеться про якогось кабінетного вченого зі штабом підлеглих йому співробітників. В дійсності це – звичайний греко-католицький священик, який сам обслуговує велику парафію в обласному центрі – Новому Саді: хрестить, вінчає, ховає, веде метрику, сповідає, причащає, керує церковним хором і щодня служить Службу Божу в церкві. Лише 2008 року Владика призначив йому помічника-сотрудника, який частину душпастирських обов’язків пароха узяв на себе.
Цим о. Роман Мізь є справжнім титаном праці. Влітку цього року він відзначить 80 років з дня народження. Тож подивімося на його життя ближче.
* * *
Роман Мізь народився 14 серпня 1932 року в Дрогобичі (Західна Україна) як єдина дитина в потомственній священицькій родині: батько – о. Богдан, Мати – Марія, з дому Тимчишина. Дід Романа Йосип Мизь був священиком в селі Медвеже, одружений з Казимирою Хрущевською, сестра якої Катерина була дружиною батька збирача лемківського фольклору Никифора Лещишака (1856-1914) священика в с. Білична, що загинув у с. Лелюхів біля Мушини на Лемківщині.
Коли Романові минув один рік, батька направили парохом у Липовляни в Хорватії – до українських переселенців з Галичини. Там Роман закінчив чотири класи початкової школи і поступив у Греко-католицьку семінарію, згодом у Класичну гімназію в Загребі. Після здобуття атестату зрілості 1951 року там же він поступив на Богословський католицький факультет. З-за військової служби змушений був перервати навчання. Після відбуття військової повинності продовжував у студіях, які завершив постградуальним навчанням. Після одруження з Іриною Меленюк, 19 грудня 1958 року в Загребі був висвячений Крижевацьким єпископом Габрієлом Букатком на священика і призначений сотрудником хворого батька в Липовляни. В 1959 році в Загребі захистив дипломну роботу, а після дальших чотирьох семестрів постградуального навчання здобув т.зв. „ліценціят”. В Липовлянах він з 1960 року виконував обов’язки декана, а після смерті батька зайняв його місце пароха. В 1968 року о. Романа призначено парохом Церкви св. Петра і Павла в Новому Саді. Цю посаду він займає по сей день.
Незважаючи на великі душпастирські обов’язки о. Роман Мізь весь час дбав про підвищення своєї кваліфікації: заочно вивчав історію України в Українському вільному університеті в Мюнхені, югославську літературу та історію мистецтва – на філософському факультеті Загребського університету та загальну історію – на філософському факультеті Університету в Новому Саді. Двічі здобув звання магістра теології – у Пряшівському та Краківському університетах. В червні 2008 року він став почесним доктором (Doctor honoris causa). Протестантського теологічного факультету в Новому Саді, на якому кілька років викладав духовні дисципліни. Був теж секретарем Інституту для екуменічної богословії та діалогу Католицького факультету в Загребі, а 1985 року Свята Столиця іменувала його протоієреєм-ставрофором. За видатні заслуги в науці його було обрано дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка в Парижі та членом кількох інших наукових організацій.
о. Роман Мізь часто виступає на міжнародних наукових конгресах та конференціях. Був головою Спілки україністів Сербії і Чорногорії, членом редколегії Енциклопедії русинів і українців Югославії тощо. В 1990 році о. Р. Мізя було нагороджено золотою медаллю з нагоди 100-ліття поселення українців до Боснії.
Від дитинства о. Роман Мізь був зачарований музикою. Співав у кількох церковних хорах і завжди намагався мати хор при своїй церкві. Нинішній його церковний хор вже тричі побував на фестивалях духовного співу у Кошицях та Снині. Любить грати на скрипці, яка є його постійним супутником. В молодості активно займався спортом, зокрема футболом. Мабуть як єдиний священик в комуністичній Хорватії о. Роман Мізь був футбольним суддею.
В Новому Саді о. Роман Мізь є професором Теологійно-катехетичного інституту ім. св. Альберта Великого, викладачем Спеціальних академічних студій в рамках Новосадського університету та президентом сенату Школи екуменізму. З 2003 року він є членом Президії Екуменічної гуманітарної організації. Слід ще нагадати, що о. Роман Мізь є радником Новосадського Греко-католицького єпископа в кількох комітатах. З нагоди 200-ліття Греко-католицької парохії в Новому Саді Папа Іван Павло ІІ нагородив його Почесною грамотою з благословенням. В 2002 р. його, як високого спеціаліста в питаннях екуменізма, було нагороджено найпрестижнішою відзнакою міста Новий Сад – „Листопадовою грамотою” – „за поширення християнської віри, плекання добрих і толерантних міжрелігійних та міжнаціональних відносин”.
Його багатоспектральна діяльність добре відома і в Україні. В 1996 році Президент України надіслав йому вітального листа з подякою „за Ваш великий особистий внесок в розбудову Незалежної України”. У 2001 році його нагороджено Почесною грамотою та відзнакою Кабінету міністрів України „за вагомий внесок у справу формування позитивного іміджу України у світі та активну громадську діяльність”, а 2003 року Державний комітет національностей та міграції – відзнакою „За особистий вагомий внесок у зміцнення миру та міжнаціональної злагоди України”. Наперекір своїй великій завантаженості о. Роман Мізь часто відвідує свою рідну Дрогобиччину, Закарпатську Україну, але і нашу Пряшівщину. Всюди є в нього добрі друзі. В Пряшеві він утримує тісні контакти з Греко-католицьким богословським факультетом. Брав участь у кількох Святах культури русинів-українців Словаччини у Свиднику, наукових конференціях тощо. Його статті час від часу появилися і в українській пресі Словаччини.
Я з ним особисто познайомився влітку 1968 році на XIV Святі культури українців Чехословаччини, куди він приїхав у складі офіційної делегації русинів Югославії. Ближче я пізнав його під час своєї першої подорожі до русинів Воєводини влітку того ж 1968 року. З того часу ми з ним зустрічалися багато разів і кожна зустріч була для мене святом, бо я довідувався від нього щось нове, а повертався із зустрічі з його новими книжками, які в моїй приватній бібліотеці займають вже окрему полицю. В обмін я дарував йому свої праці.
В 2006 році о. Роман Мізь, в товаристві Миколи та Весни Цапів і Йоакимом Грубеню приїхав до Пряшева привітати мене з 70-літтям. Для мене була це велика несподіванка, не мушу підкреслювати що дуже приємна.
Щиро вітаємо цього невтомного працівника на ниві плекання духовного життя і національної культури. Отець Роман Мізь один, будучи відірваним від батьківщини, виконав більше, ніж цілі установи у далеко сприятливіших умовах. До дальших років бажаємо йому доброго здоров’я, здоров’я і ще раз здоров’я. На многа я і благая літа Тобі Отче духовний!
Микола Мушинка
