Актуалне

Активносци Союзу у 2021. року

Пре познату епидемиолоґийну ситуацию, уж други рок активносц Союзу , як и векшини здруженьох гражданох , ше отримує без масовнєйших сходзеньох , а догварки з иножемнима партнерами ше одвиваю прейґ "он-лайн" зашеданьох. Привити и привитна програма партнером , орґанизатором фестивалох Лемкох/Русинох того року послати у видео форми . Привит и програма зняти у КУД "Жатва" у Коцуре , а прешлїдзени на фестивали до Словацкей , Польскей , України , Зєдинєних Америцких Державох и Канади. Презентациї новодрукованих кнїжкох др Янка Сабадоша "Розваляни салаши" и Михала Рамача "Перли шветовей поезиї" Союз орґанизовал у Новим Садзе , а вєдно зоз КУД "Тарас Шевченко" у Дюрдьове.

После паузи од трох рокох ознова будзе друковани билтен Союзу Руснацох Українцох Сербиї "Глас Союзу" . Предходне число видане дзекуюци донациї Кабинету Министрох України, а пред трома роками. Видаванє тогорочного числа допомогли Секретарият за културу , явне информованє и одношеня з вирскима заєднїцами АП Войводини и Кабинет Министрох України.

Покраїна Войводина того року видвоєла и средства за означованє 30. рочнїци снованя Союзу, а Национални совит Руснацох средства за дїялносц Союзу. Кабинет Министрох
України будзе того року финансовац , прейґа Союзу, видаванє кнїжкох академика Юлияна Тамаша "Триски великої души" , Дюри Латяка "Национальне видродження Русинів Бачки , Срему , Славонії та Руське народне просвітне товариство" , Михала Рамача "Перли шветовей поезиї" , як и видаванє у организациї НВП "Руске слово" кнїжки за дзеци "Карусел".

Кабинет Министрох України обезпечел , прейґ Союзу , донациї за РТ Войводину за пририхтованє викладаньох українского язика , як и за Радио Индїю за емисию "Українськи хвилі" . З истого жридла обезбечени средства за отримованє сайту Союзу www.rusuk.org . Предходних рокох Кабинет Министрох обезпечовал и дотациї за нашо фестивали ( Червена ружа , Жатва и Най ше нє забудзе ) , алє за тот рок то виохабене пре епидемиолоґийну ситуацию.

З оглядом же ше напредок , пре способ финансованя по проєктох , нїгда не зна чи ше добию средства и яка свота , нє мож виробиц нїяки Рочни финансийни план и Рочни план роботи . Прето ше акциї орґанизую теди кед ше од компетентних институцийох одобри кажди поєдинєчни проєкт, а у обсягу добитих средствох . Иста така ситуация и у наших ансамблох , здруженьох и других орґанизацийох. За потїху , достати донациї за 2021. рок досц векши як цо то було у предходних часох , а то будзе вплївовац и на звекшанє активносцох Союзу у тим року.

Предсидатель Союзу Руснацох Українцох Сербиї

Боґдан Виславски

Промоция кнїжкох у Дюрдьове

У реновираней Рускей школи у Дюрдьове всоботу 10. юлия орґанизована промоция двох кнїжкох хтори за друк пририхтал Михал Рамач.
Слово о кнїжкох др Янка Сабадоша «Розваляни салаш» и кнїжки о вибору пририхтовача «Перли шветовей поезиї».
Промоцию орґанизовали КУД «Тарас Шевченко» и Союз Руснацох Українцох Сербиї.
Модератор з тей нагоди бул Яким Чапко, познати дюрдьовски руски писатель и поета. Микола Шанта хтори бешедовал перше о кнїжки «Перли шветовей поезиї» за хтору гварел же є права лакотка и препоручує ю читац пред спаньом. Кнїжка хтора доприноши доброму расположеню у периодзе од Епа о Ґилґамешу по боемску поезию Мирослава Антича. О идеї за творенє такей кнїжки хтора би требала найвецей хасновац штредньошколцом и студентом, Михал Рамач гварел же остатнїх рокох вельо прекладал, медзи иншим и Библию, твори зоз язикох хтори зна. Вон з тей нагоди одрецитовал и вецей стихи хтори ше находза у тей кнїжки. Корона вирус найзаслужнєйши за виданє тей кнїжки, кед зме практично вецей як єден рок жили у рижних файтох карантину.
О другей кнїжки «Розваляни салаш» бешедовли Михал Рамач пририхтовач кнїжки, Боґдан Виславски, предсидатель Союзу, Микола Шанта, Велимир Паплацко, Миронь Сабадош, Мирко Чакан и други.
Векшина учаснїкох у дискусиї визначели же тераз окреме интересантни период у тей обласци, од кеди ше случує реституция, а хтора донєдавна була табу тема.
Мож опчековац ище вецей виданя на тоту тему у наступним периодзе прето же Руснацом досй того одберане, кед у питаню нерухомосци и капитал, а тераз ше им то з часци враца.
У наступним периодзе мож обпчековац промоцию Сабадошовей кнїжки у Руским Керестуре и Беоґрадзе.
В. Паплацко

Промоция кнїжкох у РКЦ-у у Новим Садзе

В соботу, 26. юния того року у Руским културним центре у Новим Садзе отримана промоция кнїжкох др Янка Сабадоша «Розваляни салаш» и «Перли шветовей поезиї» хтори пририхтал за друкованє наш познати поета и писатель Михал Рамач. О кнїжки Сабадоша бешедовали єй пририхтовач Михал Рамач, Дюра Латяк, Саша Сабадош, Боґдан Виславски, Дюра Харди, Борис Варга, др Янко Рамач и Велимир Паплацко.
После длукшей павзи то була перша промоция руских виданьох после змирйованя корони.
На промоциї бул присутни и Борислав Сакач, предсидатель Националного совиту Руснацох и числена публика заинтересована за нашу прешлосц.
Др Янко Сабадош тоту кнїжку написал пейдзешатих рокох прешлого вику, а то аутобиоґрафски подиї хтори ше одноша на його фамелию. Досц було слова и о тим же прецо Янко Сабадош бул длуго у нємилосци партийних валалских лидерох. Но заш лєм и попри того, вон спада до шора вершинских югославянских интелектуалцох. Материял хтори написани зоз ґрафитним клайбасом, пренайдзени после шмерци Янка Сабадоша, хтори векшину живота преведол и робел у Беоґрадзе.
После його шмерци професорка др Людмила Попович зоз напряму українистики Филологийного факултета беоґрадского универзитета, хторому подаровани рукописи, кнїжки и часописи, чиї власнїк бул Янко Сабадош, прешлїдзела по свойому колегови др Янкови Рамачови, Михалови Рамачови хтори їх препатрел и пририхтал за друк.
Вецей кратки приповетки и два драми зоз повойнового живота у Руским Керестуре и околних местох, у каждодньовим живоце и одбераню маєтку маєтнєйшим селяном и Нємцом и Єврейом у сушедних местох описане у тим дїлу, а до нєдавно то була табу тема у нашей жеми.
И попри чешкого живота хтори го знашол др Янко Сабадош закончел Правни факултет, маґистровал и докторовал на факултету Политичних наукох у Беоґрадзе, а ментор му бул проф. др Милорад Печуйлич.
Шицки роботи хтори написал одноша ше на прешлосц Руснацох и було би добре кед би були обявени хоч тераз у чаше после шмерци др Янка Сабадоша.
Автор кнїжки «Розваляни салаш» бул єден зоз сновательох Союзу Руснацох Українцох Сербиї.
За кнїжку «Перли шветовей поезиї» хтору за друк пририхтал Михал Рамач, а у ней ше находза поетски стихи от епа о Гилгамешу по поезию Мирослава Антича, вибор окончел тиж пририхтовач.
Обидва тоти кнїжки мож купиц при представительох «Руского слова» по наших местох, а у Новим Садзе у «Руским слове» и у киоску грекокатолїцкей церкви.
Орґанизаторе промоциї були Союз Руснацох Українцох Сербиї и Руске слово.

В. Паплацко

У Новом Саду oткривен споменик Тарасу Шевченку

Градоначелник Новог Сада Милош Вучевић и амбасадор Украјине у Србији Олександар Александрович открили су споменик истакнутом украјинском песнику и сликару Тарасу Шевченку у Алеји Мике Антића у Новом Саду.
Споменик је поклон пријатељског града Лавова, а дело је истакнутог украјинског вајара Володимира Цисарика.

- Ово је леп дан за Нови Сад који сада има још један споменик на културној мапи, а представља потврду словенског пријатељства. Захваљујем се грађанима и градоначелнику Лавова са којим Нови Сад има пријатељске односе од 1999. године. На иницијативу Украјинско-русинске заједнице, учинили смо све што је било потребно за постављање споменика. Намера је била да данас са нама буде и делегација Лавова, међутим због епидемилошких мера, то није било изводљиво. Споменик није случајно у Алеји Мике Антића, у непосредној близини универзитетског кампуса где је и катедра за украјински језик. Нови Сад ће иницирати подизање споменика Вуку Караџићу у Лавову, а у том граду већ постоји улица са именом нашег великана. То ће бити још једна потврда добрих односа између наших народа, а у Новом Саду одавно једна улица носи назив по Тарасу Шевченку – истакао је градоначелник Вучевић.

Како је рекао амбасадор Олександар Александрович, споменик украјинском песнику и сликару постављен је захваљујући побратимским везама Новог Сада и Лавова, личним напорима градоначелника двају градова и подршци председника двеју држава. Он је прочитао личну поруку градоначелника Лавова Андријаса Довоха у којој се каже - Ми смо увек поштовали српске пријатеље и уверен сам да ће овај поклон подстаћи даљу сарадњу између наших градова. Драго нам је да ће споменик украјинском песнику постати симбол који на још један начин повезује наше грађане.

Амабасадор Александрович нагласио је да Тарас Шевченко има сличан значај за украјински народ као што за српски народ има Вук Караџић, те да су обојица били снажни борци за слободу и равноправност свих словенских народа. Он је додао да постоји 1384 споменика Тарасу Шевченку, од тога 128 их се налази у 42 земље широм света.

Откривању споменика присуствовали су представници гркокатоличке цркве, Националног савета украјинске националне мањине, Националног савета русинске националне мањине, Савеза Русина и Украјинаца и катедре украјинског језика Филозофског факултета у Новом Саду.

Прилог на Новосадској ТВ

САВЕЗ РУСИНА УКРАЈИНАЦА СРБИЈЕ
21 000 – Нови Сад
Ул. Јована Суботића 8
Дана 01. 01. 2021. године

ИЗВЕШТАЈ О РАДУ ЗА 2020. ГОДИНУ

За 2020. годину сачињен је уходан и редован План активности, сагласно уобичајеним активностима из претходног периода. Збога пандемије корона вируса , већина активности је одложена за 2021. годину .

Током 2020. године урађено је следеће :

У марту месецу примљена је делегација Савеза Русина Украјинаца Словачке Републике , са којом је договарана будућа сарадња. Делегација је присуствовала фестивалу "Ружова захрадка" у Новом Саду , који организује РТВ Нови Сад , а који је одржан 01. 03. 2020. године. Истовремено посетили су и бал Русина /Украјинаца у Врбасу.
У марту месецу , заједно са делегацијом Савеза Русина Украјинаца Словачке Републике , био је и фотограф из Прешова Ладислав Цупер , који је обишао Вршачки брег и Фрушку гору , где је сачинио низ фотографија. Фотографије ће бити приказане у Србији , када за то буду створене могућности .
Одржано је он-лајн заседање СФУЛО ( Светска федерација украјинских лемковских удружења ) дана 25. јула 2020. године . Том приликом је информисано о он лајн-поздравима и програмима за приказивање на фестивалима које организује СФУЛО.
Он-лајн програм КУД "Тарас Шевченко" из Ђурђева , са поздравом Савеза, приказан је на фестивалу "Лемкивска ватра" у Пољској ,. Фестивал је одржан дана 17. јула 2020. године.
Он_ лајн програм КУД "Тарас Шевченко" из Ђурђева, са поздравом Савеза, приказан је на фестивалу "Дзвони Лемкившчини", који је одржан у месту Монастириск у Украјини, дана 1. августа 2020. године.
Заједно са УКУД "Калина" из Инђије припремљен је он-лајн програм и поздрав поводом Дана независности Украјине. Програм је приказан 23. aвгуста на свечаностима у више градова Украјине.
Редовно је одржаван сајт Савеза www.rusuk.org .
Израђене су меморијалне табле за о. Јована Храниловића, за о. др. Романа Миза , за о. Емилијана Буилу, за учитеља Михајла Ковача и за др. Јанка Сабадоша.
Одржана је он лајн научна конференција у Пољској, у граду Перемишљу, под називом "Украјинци и њихови суседи кроз векове". Конференција је одржана дана 11. и 12. септембра 2020. године , на којој су са својим радовима учествовали професор Никола Цап и новинар Велимир Паплацко.
Делегација Савеза посетила је изложбу радова Тараса Шевченка у Новом Саду, која је одржана од 01. до 06 децембра 2020. године. Изложбу је организовала Амбасада Украјине у Београду.
Припремљено је издавање књиге др. Јанка Сабадоша "Срушени салаши" ( Звалєни салаши ) .
Одржавани су редовни контакти са Светским Конгресом Украјинаца са седиштем у Бриселу, са Европским Конгресом Украјинаца и СФУЛО (Светска федерација украјинских лемковских организација) из Лавова .
Одржавани су редовни контакти са Савезом Русина Украјинаца Словачке , са Обједањом Лемка у Пољској, Товариством Лемкившчина у Украјини, са организацијама Лемка у Хрватској, САД , Канади, те са Удружењем Гуцула Украјине из Ужгорода , итд.
Одржавани су редовни контакти са Националним саветом Русина Србије , те са ансамблима Русина и Украјинаца у Србији.
Одржавани су редовни контакти са ТВ Нови Сад , Радио Нови Сад , НИП ,, Руске слово ,, итд.

ПРИЛИВ СРЕДСТАВА :

Национални савет Русина - 60.000,00 динара
Донација породице Сабадош 500,00 Еуро

УТРОШАК СРЕДСТАВА :

15.000,00 динара – вођење књиговодства
15.000,00 динара – одржавање сајта
30.000,00 динара – набавка пројектора
500,00 Еуро – трошкови издавања књиге др. Јанка Сабадоша
100 УСД – чланство у СКУ – средства заостала из 2019. године
70,00 Еуро – учешће на он. лајн конференцији у Пољској - средства из 2019. године

ПРЕДСЕДНИК САВЕЗА :

Богдан Виславски

СОЮЗ РУСНАЦОХ УКРАЇНЦОХ СЕРБИЇ
21000 Нови Сад
ул. Йована Суботича 8
Дня: 01. 01. 2019. року

ПЛАН АКТИВНОСЦОХ ЗА 2019. РОК

У 2019. року Союз будзе мац шлїдуюци активносци:

- орґанизованє сотруднїцтва з орґанами Републики Сербиї у вязи злєпшаня положеня Руснацох и Українцох у Сербиї,

- орґанизованє одходу студентох на школованє до України,

- участвованє у сотрудництве з СКУ, ЕКУ , СФУЛО и подобнима орґанизациями,

- повязованє Републики Сербиї и України у обласцох економичного, културного, спортского, наукового и другого сотруднїцтва,

- повязованє Републики Сербиї з обласцами дзе традицийно жию Руснаци и Українци ( Польска, Словацка, Горватска , Босна и Герцеговина , итд. ),

- орґанизованє сотруднїцтва зоз стаємнима партнерами у иножемстве, як цо то Союз Русинох Горватскей , Союз Українцох Горватскей, Союз русинох – українцох Словацкей, Обєднанє лемкох зоз Польскей, Товариством „Лемкивщина“ Львов, Українска матица у БиГ , фестивалом „Гуцулска родина“ з Ужгороду итд,

- орґанизованє одходу ансамблох и делеґацийох Руснацох и Українцох зоз Сербиї на фестивали у Свиднику (Словацка), „Лемкивска ватра“ у Польскей, Фестивал духовней писнї у Снини ( Словацка ), фестивал „Маковицка струна“ у Бардейове ( Словацка ), фестивал „Петровски дзвон“ ( Горватска ), фестивал „Дзвони Лемкивщини“ у Монастириску ( Україна ), фестивал „Лемкивска ватра“ у Перечину ( Україна ) , фестивал Гомин Лемкивщини у Зимней води ( Україна ) фестивал Гуцулох у Ясині ( Україна ) итд.

- бранє учасци у наукових конференцийох и семинарох,

- брац учасц , як суорґанизатор , при орґанизованю фестивала „Червена ружа“ у Руским Керестуре , фестивала ,, Жатва“ у Коцуре , Фестиваал хорского шпиваня у Вербаше , фестивала „Най ше нє забудзе“ у Дюрдьове, Дньох українскей култури у Индії , фестивала „Майске древо“ у Бикич долу , фестивала „Днї Жабля“ у Жаблю , Українского ґастро-феста у Новим Садзе итд.

- орґанизованє знїманя аудио-видео записох творчосци народних колективох Руснацох и Українцох ,

- орґанизованє поставяня мемориялних таблох визначним Руснацом и Українцом ,

- орґанизованє лєтнєй школи за младеж з русинистики и українистики,

- орґанизованє друкованя кнїжкох руских и українских творительох ,

- сотруднїцтво з амбасаду України у Београдзе,

- провадзенє нормативох котри ше одноша на права националних меньшинох у Сербиї,

- провадзенє чи постоя потупеня индивидуалних и колективних правох, и ришованє проблематичних ситуацийох вєдно з Националним совитом и державнима орґґанами,

- видаванє билтену „Глас Союзу“ и отримованє сайту www.rusuk.org

- орґганизованє викладох з обласци науки, култури, означованє ювилейох и презентациї кнїжкох,

- орґанизованє фестивалох.

ПРЕДСИДАТЕЛЬ СОЮЗУ:

Боґдан Виславски

Скайп зашеданє президиї СФУЛО

Дня 24. фебруара 2018. року на 15,00 годзин, отримане зашеданє президиї СФУЛО (Шветова федерация українских Лемковских обєднаньох), котрого зволала предсидателька Ярослава Галик. По першираз, зашеданє отримане прейґ скайпу. На зашеданю вжали учасц дзевец од петнац членох президиї. У тот час, члени президиї були у вецей розличних часових зонох, так же у України було 16,00 годзин , а у ЗАД 9,00 годзин.

На початку зашеданя, з минутом цихосци,одате почитованє умартому др Ивану Гвозди, першому предсидательови СФУЛО. После того предсидателька СФУЛО дала звит о дотерашнєй роботи, финансийни звит и план роботи за наиходзаци период. Предсидателє и представнїки субєктох СФУЛО винєсли звит о дїялносци у предходним периодзе. Догварене же би ше у септембру у Львове отримала наукова конференция у вязи з подїями на Лемковини 1944-1951. Року , а коло депортациї Лемкох. Розписани и конкурс за находзенє ґрафичней идеї – символу за хаснованє у друку и найкрасшу ґрафичну идею – симболику за видаванє ювилейней монети , а шицко тото з нагоди депортациї з їх етнїчного подруча.

У дальших розгваркох догварене же би ше организовли науково конференциї у вязи историї Русинох/Лемкох, и же би ше вєдно анґажовали при акцийох коло зопераня зявеньох сепаратизму на субетничних територийох дзе компактно жию Русини/Лемки/Українци. Догварене же ше идуце зашеданє президиї отрима у Ждинї, у Польскей, стредком мешаца юлия 2018. року, вєдно з отримованьом фестивала ,,Лемкивска ватра“. Пре лєпше медзисобне информованю наглашене же треба повязац сайти субєктох СФУЛО.

Члени президиї указали вельке интересованє за литературу котра иснує у Сербиї у котрей ше обрабяю теми коло историї бачванско-сримских Русинох, етноґрафиї, записи писньох итд, як и медзисобне повязованє и медзисобни нащиви на фестивалох Русинох/Лемкох/Українцох у Сербиї, Словацкей, Польскей и України.

З боку Союзу Руснацох Українцох Сербиї, на президиї вжали учасц Боґдан Виславски, предсидатель Союзу и Велимир Паплацко, заменїк предсидателя Союзу.

Б. Виславски

О. ДР РОМАН МИЗ (1932-2017)

Прешлей ноци у Новим Садзе умар наш познати душпастир у пензиї, автор велького числа публикацийох, редактор и професор др Роман Миз.

Народзел ше 14. авґуста 1932. року у Дрогобичу, у України, алє ше уж о рок з родичами преселюю до валалу Липовляни у Горватскей, дзе його оцец велї роки бул парох. Там вон започал свою священїцку кариєру од 1958. року аж по 1968. рок кед є премесцени до Нового Саду. Под час службованя у Новим Садзе здобул вельки угляд медзи священством рижних релиґийних опредзелєньох, як екумрнски розположена особа и вредни писатель, новинар, казательнїк, науковец, енциклопедист.

Бул член Предсидательства и предсидатель Союзу Руснацох и Українцох Югославиї и член Предсидательства Дружтва за українски язик и литературу Войводини.

Року 1993-го порушал християнски часопис *Дзвони* и библиотеку *Мемориял 250*, а тиж бул главни и одвичательни редактор першей радио емисиї на українским язику на РНС *Українски обриї* и редактор програми по руски и українски на новосадскей радио станїци Радио Мария.

Бул єден зоз иницияторох снованя новосадского хора «Гармония».
Зоз шмерцу отца доктора Романа Миза наша грекокатолїцка церква страцела єдного з найвизначнєйших священїкох, а наша културна явносц вредного науковца и публициста.
Час хованя отца Романа Миза будзе обявени познєйше.

13.новембер 2017. року

Найбільший лемківський фестиваль у світі

Досі було прийнято вважати найбільшим і найвизначнішим фестивалем лемків, розсіяних по цілому світі, „Лемківську ватру” в Ждині, засновану 1982 року. Цього року в ній брало участь 38 колективів й індивідуальних виконавців та понад три тисячі глядачів. Під впливом „Лемківської ватри” в Ждині виникли аналогічні „Ватри” у кільканадцятьох містах Польщі, України, США, Канади та Росії. „Дочкою” ждинянської „Лемківської ватри” є і Всеукраїнський фестиваль лемківської культури – „Дзвони Лемківщини”, який при гарній сонячній погоді проходив в урочищі Бичова недалеко м. Монастириська Тернопільської області 3-4 серпня ц. р.

В ньому брало участь понад сто колективів та індивідуальних співаків і співачок, а за їх виступами стежило понад 30 000 глядачів. Отже 15 Лемківську ватру „Дзвони Лемківщини” повним правом можна вважати найбільшим лемківським фестивалем у світі. Та суть „Дзвонів Лемківщини” полягає не лише в кількості учасників та глядачів, але й у бездоганній його організації.

Фестиваль проходив під гаслом „Цне ся мі за тобов, мій лемківський краю”. Розпочався він парадним ходом учасників центральною частиною міста та покладенням квітів до пам’ятника Т.Шевченку. При цій нагоді прозвучав Гімн України та „Заповіт” Шевченка, чим було надане йому загальнодержавного значення.

На Ватряному полі фестиваль короткими але змістовними промовами відкрили голова Всеукраїнського товариства „Лемківщина” Олександр Венгринович, голова Тернопільської обласної державної адміністрації Валентин Хоптян та голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина. На відкритті виступили й інші поважні гості, між ними й високі представники Греко-католицької та Православної церков, які поблагословили фестиваль спільною молитвою.

Ватру перед очима тисяч глядачів, об’єктивами сотень фотоапаратів та десятками відеокамер урочисто запалив староста фестивалю Михайло Тиханський та господарі фестивалю Ігор Дуда і Віра Дудар.

Після вступних урочистостей на обох сценах Ватряного поля – Великій і Малій, до пізньої ночі, а потім ще наступного дня – проходили безперервні концерти. Важко сказати, чий виступ був найліпшим, бо всі були на високому художньому рівні, а бездоганна звукова техніка дозволяла стежити за виступами на сцені навіть у віддалених куточках Ватряного поля.

Не вдаючись в аналіз та оцінку програми цьогорічного фестивалю, я спробую перерахувати хоча би найважливіші колективи,які брали в ньому участь.

До Монастириська прибули всі провідні лемківські ансамблі України, головним чином із Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської областей. Перед вели місцеві колективи: „Лемківський хор”,

„Яворина”, „Весна” та „Гречні фраїрки”. Монастириським дитячім колективам та індивідуальним виконавцям належала майже вся „Мала сцена” амфітеатра. З інших районів Тернопільщини прибули: „Солов’ї Галичини”, „Дзвони пам’яті” з Тернополя, „Ходаки” з Малого Ходачкова, „Романчани” з Романівки, „Барвінок” з Микулинців „Конар Леміквщини” з Жовтневого, „Горлиця” з Кривого, „Яворина” з Чорткова, „Потічок” з Нагірянки, „Лемкиня” з Бережан, „Лемківчанка” з Остап’я, „Галичанка” з Буданова, „Джерельце” з Чорткова, „Веселі гудаки” з Бучача, „Бескиди” з Підгородного та інші.

Львіщину на фестивалі представляли: „Лемковина” з Рудного, „Радоцина” з Пустомит, „Яворина” з Дрогобича, „Лемківська студенка” з Борислава та деякі інші. Івано-Франківщину – „Бескид” та „Закон Танґо” з Івано-Франківська, „Студенка” з Калуша, „Відгомін Бескидів” з Долини, „Степ” з Войнилова та інші.

Я не згадую індивідуальних співаків, дуо та тріоспівів, яких було кілька десятків. Та не можу не згадати співачку Софію Федину, яка щойно повернулася з фестивалю русинів Воєводини „Червена ружа” в Руському Керестурі. На „Дзвонах Лемківщини” вона (лемкиня, народжена в Україні) виступила чотири рази, а публіка завжди нагороджувала її спів бурхливими оплесками. Незабутньою була й ораторія Богдана Пастуха зі Львова „Доля лемка” (може її назва була іншою, але я саме так її зрозумів).

Молодь в ніч із суботи на неділя до самого ранку гуляла під звуки модерної музики у виконанні капел з Києва, Івано-Франківська та Підгайців. Саме в цю ніч мабуть зродилося не одне серйозне знайомство між досі незнайомими хлопцем і дівчиною…

Русинів-українців Словаччини на „Дзвонах Лемківщини” представляла трьохчленна делегація (Юрій Шпирко, Іван Лаба та Іван Лукач). Програму фестивалю вже вдруге за собою збагатила жіноча фольклорна група „Старинчанка” із Снини (керівник Злата Фундакова), характер якої подібний до характеру більшості лемківських колективів Польщі та України. І вони або їх предки змушені були покинути (у 70-80 роках м. ст.) рідні села Старинської долини у зв’язку з побудовою там греблі, яка постачає питтєвою водою майже всю східну Словаччину. І вони, як і лемки Польщі, сумують за своїм рідним краєм і радо повертаються до нього якщо не фізично та хоча би материнськими піснями. Лемків Польщі на фестивалі репрезентував гурт „Лемко-Тавер”, лемків Канади – співачка Анна Чеберенчик. Закарпатську обласну організацію Всеукраїнського товариства лемків на фестивалі очолював її голова Василь Мулеса. Шкода, що не було тут жодного художнього колективу ані індивідуального виконавця з цього кутка Лемківщини (Великоберезнянського та Перечинського районів).

Та „Дзвони Лемківщини” в Монастириськах – це не тільки пісні, танці та музика. З фестивалем було пов’язано кілька супровідних акцій: спортивних змагань, виставок музейних експонатів, картин художників, найновіших книжкових видань. У ватряному музеї була презентація трьох книжок найвизначнішого лемківського літературознавця та фольклориста післявоєнного періоду Ореста Зілинського (1923-1976) уродженця с. Красна Горлицького пов., що від студентських років до самої смерті жив у Празі, умер у східній Словаччині а є похований у Свиднику. Мною упорядковані книжки видала Національна академія наук України в Києві 2013 року з нагоди 90-ліття з дня народження досі замовчуваного науковця.

В імпровізованих палатках можна було посмакувати найрізноманітніші лемківські страви, попити „фірканого” молока, але й квасу та пива. На десятках прилавків можна було купити вишивані сорочки, рушники, різноманітні дерев’яні та керамічні вироби, книги, газети, журнали. Ватряне поле нагадувало величезний ярмарок або кемпінґ із сотнями палаток, але й багатьма десятками обрусів, розстелених на траві, в тіні дерев, а на них всякі наїдки та напитки. А навколо – цілі групи , найчастіше давніх друзів і знайомих, які, вслухаючись у пісні, що лунали зі сцени, підіймали найрізноманітніші тости, які закусували дома підготовленими бутербродами, ковбасою, салом та запивали мінеральними водами.

Машинами на Ватряне поле в’їзд був заборонений (крім машин обслуговуючого персоналу та транспорту виступаючих). Приватні машини булу запарковані край дороги в кількакілометровій черзі. Зате між Монастириськами та Ватряним полем курсував громадський транспорт. За порядком в амфітеатрі та його околиці слідкувала сотня міліціонерів. Та вони були майже без діла, бо п’яних людей та інших порушників порядку я тут не бачив.

Слід підкреслити, що вхід на фестиваль був вільний. Безплатно можна було поставити шатро, запаркувати машину (поза ареалом амфітеатру) і навіть посмакувати на лемківських стравах. Все це оплачувала держадміністрація та місцеві спонсори, головним чином, із рядів успішних підприємців.

Недільня програма розпочалася Божественною літургією за участю хору Церкви Воздвиження Чесного Хреста в Монастириськах, а від полудня до 18.00 години знов продовжувався марафон концертів. Та ні учасники, ні гості, наперекір жарі, втоми не відчували.

Ювілейний XV Всеукраїнський фестиваль „Дзвони Лемківщини” у Монастириськах пройшов знаменито, в чому найбільшу заслугу має організаційний комітет, очолюваний Олександром Венгриновичем та його заступниками: Ігорем Дудою, Оксаною Будною, Вірою Дудар, Степаном Криницьким та Степаном Майковичем. Комітетові допомагав 16-членний штаб (до якого входили і два сини голови – Анатолій та Юрій), 12-членна режисерсько-постановча група, дев’ять модераторів та чотири автори сценаріїв. Лише їх спільним зусиллям вдалося влаштувати наймогутніший фестиваль лемківської культури у світі. Імена всіх наведенні у 24-сторінковій програмці фестивалю. Там же учасники могли знайти інформацію про історію фестивалю і його розвиток протягом п’ятнадцяти років.

І учасники, і гості відходили з Ватряного поля з твердим наміром зустрінутися тут через рік знов.

Микола Мушинка, Пряшів, Словаччина.

Фестивал "На кридлох мелодиї" у Словацкей

Пияток, 28. септембра у Словацкей, у варошу Гумене отримани фестивал "На кридлох мелодиї" котри орґанизовал Союз Русинох-Українцох Републики Словацкей. Домашнї Михайло Иванцо, єден зоз орґанизаторох фестивалу окреме бул задовольни зоз наступом нашей шпивачки Санї Полдруги. Саня була специялни госц зоз Сербиї, а як и сама гварела була єй окремна чесц наступиц у краю одкаль ше Руснаци приселєли до Войводини.
- Наисце ми велька чесц же ме поволали шпивац Руснацом у Словацкей. Першираз сом наступела як солиста и зоз забавнима шпиванками. Зоз музичним продуцентом Мирославом Папом пририхтали зме репертоар зоз седем забавнима шпиванками и єдну народну "Сон у моїм сну" пре котру ме ту и поволали. Пред самим наступом мала сом позитивну трему бо забавни шпиванки публика нє мала нагоду чуц и нє знала сом як буду реаґовац, алє насправди ме одушевели! Почувствовала сом позитивни вибрациї накадзи сом почала шпивац, трема нєстала, а аплаузи нє виостали.
Публика уживала у програми котра тирвала коло два и пол годзини и нє преставала кляпкац, а окреме наглашели же им ше пачи талант и окремни наступ Полдруговей. На коктелу котри ушлїдзел после програми, розпитовали ше же чи Саня ма ЦД зоз шпиванками, одушевел их ритем забавней музики, а Саня апеловала на наших композиторох и текстописательох же би нє престали правиц забавни шпиванки.
- Питали ми ше за ЦД, дзе можу послухац тоти шпиванки, цо ми окреме мило, прето же на фестивалох углавним мож чуц народну музику, а тераз сом мала нагоду шпивац и забавни шпиванки. Ми маме наице красни забавни шпиванки, алє би их могло буц и вецей, та прето апелуєм на композиторох же би правели забавни шпиванки бо ше то людзом пачи.
Союз Русинох-Українцох Словацкей Републики сотрудзує зоз Союзом Руснацох Українцох Сербиї уж вецей децениї и, гоч було претаргнуца у одходох на фестивали пре войну, нашо добре сотруднїцтво нє престало и Руснаци зоз Словацкей остатнїх рокох часто госци на наших фестивалох музики и процивно. Полдругову замерковали орґанизаторе фестивалу на ,,Ружовей заградки,, того року кед шпивала "Сон у моїм сну"- гвари член Вивершней ради нашого Союзу Йоаким Грубеня.
- Саню вибрали праве орґанизаторе фестивалу Михайло Иванцо и Йошка Ґодарски кед були на "Ружовей заградки". Треба лєм опатриц знїмки же як вони реаґовали кед видзели єй наступ, бо такой гварели ,,Ми ю сцеме, ми ю воламе,,! Було у плану же би и Мирослав Пап пришол на фестивал, алє пре обовязки нє могол, алє кед би и вон пришол, то би бул прави делириюм за публику у Гоменим!
Окрем Санї, на фестивалу наступели оркестри, солисти и хор зоз Словацкей, котри ше представели зоз тим цо през рок пририхтую за публику - гвари предсидатель Реґионалней ради Союзу Русинох-Українцох Словацкей Републики Михайло Иванцо.
- Наступели и вокално инструментални оркестри "Еста" зоз Зубного, "Карин” зоз Свиднїку, "Роланд" зоз Чирчи и домашнї "Ґерок" и хор "Муза" зоз Гуменого. Як солисти наступели дзевецрочна Александра Євчакова зоз Вранова, Ґуба Щагойов зоз Медзилаборцох, алє наисце зме направели прави вибор же зме Саню поволали бо направела добру атмосферу у котрей зме шицки уживали и котру публика будзе длуго паметац - заключел Иванцо.
Сотруднїцтво и одход наших Руснацох до Словацкей помогли Национални совит Руснацох, Союз Русинох-Українцох Словацкей, а одход на фестивал "На кридлох мелодиї" орґанизовал Союз Руснацох Українцох Сербиї, на чолє зоз членом Вивершней ради Союзу Йоакимом Грубеньом.

НАЙПРОДУКТИВНІШИЙ УКРАЇНЕЦЬ-РУСИН В СЕРБІЇ

о. Роман Мізь – 80-річний

На його рахунку є понад півсотні книжкових публікацій бачваноруською, українською, сербською, хорватською та угорською мовами. Наведемо хоча б деякі з його книжок: Ювілейний шематизм Крижавецької єпархії (Загреб, 1962; анонімно), Українці в Липовлянах і Новій Субоцькій (Новська, 1973, 2 вид.: Вуковар, 2004), Вступ до теології (1978), Вступ до Біблії (1978), Вступ до Святого Письма Старого Завіту (2 томи: 1978, 1979), Християнська археологія (1979), Священики Осецького вікаріата (2 томи: 1993, 1994), Християнство – що це, властиво? (Львів, 1994), Із скарбниці християнської культури (1994), Східні церкви (1997; вийшла й угорською мовою у двох виданнях – в Сіґеті та Новому Саді, 1999), Перший російський церковний розкол (1998;про секти в російському православ’ї), Від Бога до сатана (Суботица, 1999), Вступ до теології екуменізма (Ветерник, 2001), Слідами лемків (2002), Бачення, сподівання і намагання (2003; про проблеми сучасного душпастирства), Біблія – слово Боже на всі часи (2005), Три галузі християнства (2006), Наша християнська віра та життя (2007), Апостольський екзархат для греко-католиків Сербії і Чорної Гори (2007), Основи екуменізма (2009), Життя тече й квапкає (2010), Церковний літургійно-літургічний лексикон, Наші християнські свята, Розкол в руському православ’ї (обі 2011). (Праці без наведення місця видання видано в Новому Саді).
Кожна з вищенаведених книжок побудована на архівних матеріалах або маловідомих друкованих джерелах. Про кожну, можна було би писати окрему розвідку. Взяти хоча би книгу Життя тече й квапкає з під назвою Історія парохії у Руському Керестурі. Це майже 350 сторінок тексту та понад 300 фотографій. Автор описав найдавнішу руську парафію у Воєводини (1751 року) до найменших деталів, причому кожен розділ читаєш як захоплюючий детектив. У книзі є вичерпні біографії усіх священиків, визначних монашок, п’ятьох єпископів – вихідців з Руського Керестура та інших визначних людей, описи храмів села, монастирів, цвинтарів, церковних товариств, хорів, біографії церковників, дзвонарів, визначних подій, християнських свят та звичаїв, театральних вистав тощо. І це все документовано конкретними фактами. Такою монографією може похвалитися небагато руських парохій, навіть на „Горниці” (Закарпатті).
Вісім об’ємних книжок вийшло під редакцією Р. Мізя, серед них шість томів капітальної праці Матеріали до історії українців Боснії (2004-2011), без якої не обійдеться жоден дослідник цієї національної меншини. О. Роман Мізь є і не пересічний перекладач. Він перекладаєв з польської, російської, білоруської та латинської мов на українську, руську та сербську мови. Його переклади вийшли чотирма окремими книжками. Був і є співробітником шістьох авторитетних енциклопедій та лексиконів, таких як Енциклопедія українознавства, Енциклопедія української діаспори, EncyklopediaofUkraine, LeksikonPodunavskihHrvata-BunjevacaiŠokaca. На їх сторінках опублікував десятки статей. Сам один уклав Енциклопедичний огляд понять християнської культури (Новий Сад, 2011). Понад тисяч науково-популярних статей опублікував у п’ятдесяти руських, українських та сербських часописах, причому в деяких руських газетах і журналах (Руске слово, Нова думка) в нього були власні рубрики, що без перерви тяглися цілими роками, а згодом деякі з них виходили окремими книжками.
Публікувався теж в угорській, словацькій та румунській періодиці. Про все це я довідався із далеко неповної рукописної персональної бібліографії автора.
О. Роман Мізь беззастережно стоїть на українських позиціях, хоч, використовуючи сприятливе ставлення уряду Югославії до національних меншин у післявоєнний період, більшість своїх праць опублікував літературною мінімовою русинів Бачки (Воєводини) т. з в. „бачвано-руською бешедою”,кодифікованою Гавриїлом Котельником ще в 1923 році. Як і Г. Костельник, він вважає русинів (руснаків) Сербії та Хорватії складовою частиною українського народу, а їх прабатьківщиною („матічною країною”) – Україну. Для нього русини й українці – синоніми: перший – давніший, другий – новіший.
О. Роман був співзасновником, а певний час і головою Союзу русинів і українців Югославії.
Слідами батька пішов і його єдиний син – довгорічний редактор мюнхенської газети „Християнський голос”, який нині є священиком у Німеччині.
Від 1987 по 1992 рік на радіо „Свобода” в Мюнхені щонеділі читали проповіді о. Романа українською мовою (під псевдонімами).є, які слухала вся Україна, не підозріваючи, хто є їх автором. Частина з них вже у незалежній Україні вийшла окремою книжкою вже під його іменем (Мізь, Р., Християнство – що це, властиво?, Львів, 1994).
З 1992 по 1999 він за договором працював редактором Українського радіо в Новому Саді. Був теж засновником, редактором і директором українських радіопередач радіо Баня Лука (1967-1968) та Новосадської телестудії (2003-2004). Від 2004 року по сей день він є відповідальним редактором українських та руських радіопередач радіо „Марія” в Новому Саді.
о. Р. Мізь був членом восьми редакцій газет, журналів та радіопередач. Про всю цю титанічну діяльність в нього є точна евіденція, яка свідчить не лише про його працьовитість, але й про його пунктуальність.

На перший погляд могло б здаватися, що йдеться про якогось кабінетного вченого зі штабом підлеглих йому співробітників. В дійсності це – звичайний греко-католицький священик, який сам обслуговує велику парафію в обласному центрі – Новому Саді: хрестить, вінчає, ховає, веде метрику, сповідає, причащає, керує церковним хором і щодня служить Службу Божу в церкві. Лише 2008 року Владика призначив йому помічника-сотрудника, який частину душпастирських обов’язків пароха узяв на себе.

Цим о. Роман Мізь є справжнім титаном праці. Влітку цього року він відзначить 80 років з дня народження. Тож подивімося на його життя ближче.

* * *

Роман Мізь народився 14 серпня 1932 року в Дрогобичі (Західна Україна) як єдина дитина в потомственній священицькій родині: батько – о. Богдан, Мати – Марія, з дому Тимчишина. Дід Романа Йосип Мизь був священиком в селі Медвеже, одружений з Казимирою Хрущевською, сестра якої Катерина була дружиною батька збирача лемківського фольклору Никифора Лещишака (1856-1914) священика в с. Білична, що загинув у с. Лелюхів біля Мушини на Лемківщині.
Коли Романові минув один рік, батька направили парохом у Липовляни в Хорватії – до українських переселенців з Галичини. Там Роман закінчив чотири класи початкової школи і поступив у Греко-католицьку семінарію, згодом у Класичну гімназію в Загребі. Після здобуття атестату зрілості 1951 року там же він поступив на Богословський католицький факультет. З-за військової служби змушений був перервати навчання. Після відбуття військової повинності продовжував у студіях, які завершив постградуальним навчанням. Після одруження з Іриною Меленюк, 19 грудня 1958 року в Загребі був висвячений Крижевацьким єпископом Габрієлом Букатком на священика і призначений сотрудником хворого батька в Липовляни. В 1959 році в Загребі захистив дипломну роботу, а після дальших чотирьох семестрів постградуального навчання здобув т.зв. „ліценціят”. В Липовлянах він з 1960 року виконував обов’язки декана, а після смерті батька зайняв його місце пароха. В 1968 року о. Романа призначено парохом Церкви св. Петра і Павла в Новому Саді. Цю посаду він займає по сей день.
Незважаючи на великі душпастирські обов’язки о. Роман Мізь весь час дбав про підвищення своєї кваліфікації: заочно вивчав історію України в Українському вільному університеті в Мюнхені, югославську літературу та історію мистецтва – на філософському факультеті Загребського університету та загальну історію – на філософському факультеті Університету в Новому Саді. Двічі здобув звання магістра теології – у Пряшівському та Краківському університетах. В червні 2008 року він став почесним доктором (Doctor honoris causa). Протестантського теологічного факультету в Новому Саді, на якому кілька років викладав духовні дисципліни. Був теж секретарем Інституту для екуменічної богословії та діалогу Католицького факультету в Загребі, а 1985 року Свята Столиця іменувала його протоієреєм-ставрофором. За видатні заслуги в науці його було обрано дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка в Парижі та членом кількох інших наукових організацій.
о. Роман Мізь часто виступає на міжнародних наукових конгресах та конференціях. Був головою Спілки україністів Сербії і Чорногорії, членом редколегії Енциклопедії русинів і українців Югославії тощо. В 1990 році о. Р. Мізя було нагороджено золотою медаллю з нагоди 100-ліття поселення українців до Боснії.
Від дитинства о. Роман Мізь був зачарований музикою. Співав у кількох церковних хорах і завжди намагався мати хор при своїй церкві. Нинішній його церковний хор вже тричі побував на фестивалях духовного співу у Кошицях та Снині. Любить грати на скрипці, яка є його постійним супутником. В молодості активно займався спортом, зокрема футболом. Мабуть як єдиний священик в комуністичній Хорватії о. Роман Мізь був футбольним суддею.
В Новому Саді о. Роман Мізь є професором Теологійно-катехетичного інституту ім. св. Альберта Великого, викладачем Спеціальних академічних студій в рамках Новосадського університету та президентом сенату Школи екуменізму. З 2003 року він є членом Президії Екуменічної гуманітарної організації. Слід ще нагадати, що о. Роман Мізь є радником Новосадського Греко-католицького єпископа в кількох комітатах. З нагоди 200-ліття Греко-католицької парохії в Новому Саді Папа Іван Павло ІІ нагородив його Почесною грамотою з благословенням. В 2002 р. його, як високого спеціаліста в питаннях екуменізма, було нагороджено найпрестижнішою відзнакою міста Новий Сад – „Листопадовою грамотою” – „за поширення християнської віри, плекання добрих і толерантних міжрелігійних та міжнаціональних відносин”.
Його багатоспектральна діяльність добре відома і в Україні. В 1996 році Президент України надіслав йому вітального листа з подякою „за Ваш великий особистий внесок в розбудову Незалежної України”. У 2001 році його нагороджено Почесною грамотою та відзнакою Кабінету міністрів України „за вагомий внесок у справу формування позитивного іміджу України у світі та активну громадську діяльність”, а 2003 року Державний комітет національностей та міграції – відзнакою „За особистий вагомий внесок у зміцнення миру та міжнаціональної злагоди України”. Наперекір своїй великій завантаженості о. Роман Мізь часто відвідує свою рідну Дрогобиччину, Закарпатську Україну, але і нашу Пряшівщину. Всюди є в нього добрі друзі. В Пряшеві він утримує тісні контакти з Греко-католицьким богословським факультетом. Брав участь у кількох Святах культури русинів-українців Словаччини у Свиднику, наукових конференціях тощо. Його статті час від часу появилися і в українській пресі Словаччини.
Я з ним особисто познайомився влітку 1968 році на XIV Святі культури українців Чехословаччини, куди він приїхав у складі офіційної делегації русинів Югославії. Ближче я пізнав його під час своєї першої подорожі до русинів Воєводини влітку того ж 1968 року. З того часу ми з ним зустрічалися багато разів і кожна зустріч була для мене святом, бо я довідувався від нього щось нове, а повертався із зустрічі з його новими книжками, які в моїй приватній бібліотеці займають вже окрему полицю. В обмін я дарував йому свої праці.
В 2006 році о. Роман Мізь, в товаристві Миколи та Весни Цапів і Йоакимом Грубеню приїхав до Пряшева привітати мене з 70-літтям. Для мене була це велика несподіванка, не мушу підкреслювати що дуже приємна.
Щиро вітаємо цього невтомного працівника на ниві плекання духовного життя і національної культури. Отець Роман Мізь один, будучи відірваним від батьківщини, виконав більше, ніж цілі установи у далеко сприятливіших умовах. До дальших років бажаємо йому доброго здоров’я, здоров’я і ще раз здоров’я. На многа я і благая літа Тобі Отче духовний!

Микола Мушинка

ПРИРИХТОВАНЯ ЗА ШТВАРТУ МЕДЗИНАРОДНУ НАУКОВУ КОНФЕРЕНЦИЮ

У Свиднїку почали пририхтованя за Штварту медзинародну наукову конференцию „Лемки, Бойки, Гуцули, Русини – история, сучасносц, материялна и духовна култура”.

Конференция ше отрима идуцого року, под час пейдзешат дзевятого Швета култури Русинох-Українцох Словацкей Републики, а єй орґанизаторе Музей українскей култури у Свиднїку и Институт пoлитoлoґиї Зeлeнoгoрскoгo унивeрзитeту у Пoльскей.

Тих дньох формовани Орґанизацийни комитет конференциї, до котрого вошли представнїки зоз шицких жемох у котрих жию Русини, а зоз Сербиї представнїки академик Юлиян Тамаш, шеф Одсека за русинистику Филозофского факултету у Новим Садзе и Микола М. Цап, одвичательни редактор часопису „Шветлосц”.

Координатор активносцох коло пририхтованя Конференциї др Мирослав Сополиґа, директор Музею українскей култури у Свиднїку.

После отримованя Конференциї шицки сообщеня буду обявени у „Науковим зборнїку Музею українскей култури у Свиднїку”.
(Рутенпрес)

Номерні знаки I LOVE LEMKOS чи 27 Лемківська ватра у Канаді

Цього року мені випала унікальна можливість вперше поїхати до далекої Канади, яка у мене асоціюється з величезною українською діаспорою, та водночас побувати на Лемківській ватрі – фестивалі, що об’єднує всіх лемків, яких доля занесла так далеко від рідної Лемківщини.

Лемком я си вродил, лемком я і буду,
Мойой Лемковини нияк не забуду.

Раз на рік, але уже 27 років поспіль, лемки Канади збираються на Лемківську ватру на оселі Лемківщина, коло містечка Дурхайм. Фестиваль напевне за нашими мірками невеличкий – збирає коло 1000 людей – проте має в собі щось особливе. ..І перш ніж писати далі, варто окреслити загальний контекст життя у Канаді. Перше, що одразу впадає у вічі – культ роботи: люди тут працюють, від ранку до вечора, і в будень на вулиці крім туристів мало кого побачиш. Тут люди працюють і в неділю, коли є потреба, і після служби Божої теж вертають до праці. Звичайно, тут є можливості для самореалізації – проте для цього треба попотіти. Так, українці мають тут пошану – навіть поліцейський у парку в центрі Торонто знав, де пам’ятник Лесі Українці і хто вона така – і гідно відстоюють цей статус щодня. Водночас тут нікого не здивуєш багатою культурою, і нікого не розчулиш трагічною історією. Дуже легко почати плисти за течією, забуваючи ким ти є – так буде простіше жити. Канада – країна мультикультурна в найширшому розумінні цього слова. І зберегти своє, рідне, національне, далеко від етнічних земель – це подвиг кожного дня.

Та минулого року Лемківському товариству Канади виповнилося 50 років! Крім Торонто осередки організації присутні також в Гамільтоні та Вінзорі. За 150 км від Торонто Лемки викупили кілька гектарів землі і створили Лемківську Оселю, з правдивою лемківською хижею і духом вкраїнської традиції. Ще при з’їзді із головної траси майоріє вкраїнський стяг, а на брамі вітають з приїздом до рідної Лемківщини.

Оселя Лемківщина насправді близька за природними даними до Лемківських гір, але не це є найважливіше. Мене всі питалися, як мені в Канаді – а в мене не було ні краплі відчуття, що я далеко від рідної землі. Лемкам вдалося створити нову Лемківщину – ту, яка живе, існує, розвивається навколо них самих.

В долині стоїть стаціонарна сцена, а посередині співочого поля - Ватра – готова своїм огнем запалити душі і серця. Важливим є те, що на Ватру приїхали не тільки лемки, а й найвище керівництво української громади Канади, щоб тим самим відзначити єдність української спільноти закордоном. Вже традиційно на всіх чекають печені поросята, якими могли загоститися всі бажаючі, міс Лемко Ватра, Лем-Олімпіада.

О 18 годині після офіційної церемонії відкриття, на якій виступили голова Конгресу Українців Канади Павло Грот, Голова Об’єднання Лемків Канади Адам Стець, Голова Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань Софія Федина, заступник голови Конгресу Українців Канади відділ Торонто Тарас Багрій та староста Ватри Йосиф Войтович, ми запалили нашу Ватру, як символ єднання, символ пам’яті про Акцію Вісля, 65 річницю якої ми обходимо цього року, символ неперервності звичаю, культури і нашого життя. Як кажуть, допоки Ватра горітиме, доти ми будемо собою. А далі розпочався врочистий концерт - насправді було дуже приємно співати для людей, які вбирали в себе кожну ноту, кожне слово рідної лемківської співанки. Вони не забули, а головне - хочуть пам’ятати своє.

Ще один момент: якщо зазвичай Ватра у нас асоціюється із концертом, то Канадійська ватра має на меті дещо інше – а властиво, спілкування та відпочинок. І мені здається, що це дуже важливо, особливо у динамічному канадському суспільстві, оскільки дає більше шансів на те, щоб бути збереженим. Варто відзначити також вік учасників ватри – направду була вражена, скільки тут було малих дітей, які щебетали по лемківски, по-українськи, багато молоді, для якої Ватра стала невід’ємною частиною життя. Оселя Лемківщина оживає не тільки один раз на рік – тут проводиться і свято Маланки, Івана Купала, різні зустрічі. І ще хотіла б підкреслити одне – неймовірний рівень довіри і чесності. Ніхто не замикає автомобілі і шатра, ніхто нічого не ховає, бо лемко у лемка чужого не візьме! Кажуть, що кілька років були такі голодранці, що брали чуже, але то не були «свої», бо говорили російською.

Ватру ми не гасили… Бо Ватра у серцях горить і далі. Лемки Канади після свого 50-річчя стали ще активнішими, і готові не лишень до збереження, але й розвитку свого тут, на далекому континенті , який тепер є для них теж рідним. І бути лемком тут означає бути особливим, не асимілюватися і не втрачати свою ідентичність. Хай то навіть проявляється через номерні знаки I love Lemkos – в будь-якому випадку Лемківське жиє!

Софія Федина, Голова СФУЛО, 8.08.2012

У ПОЛЬСКЕЙ ОТРИМАНИ ПИЯТИ КОНГРЕС СФУЛО

На пиятим Шветовим Конгресу Шветовей федерациї українских, лемковских и русинских здруженьох и организацийох хтори през викенд отримани у польским городзе Горлице за нову предсидательку вибрана София Федина,политиколог и позната шпивачка лемковских писньох зоз Львова (Україна).

Софія Федина

На Конгресу були 46 делегати зоз цалого швета. До Предсидательства СФУЛО вибрани Богдан Виславски и Йоаким Грубеня, а за подпредсидателя Контролней комисиї СФУЛО вибрани Велимир Паплацко. Конгрес отримани у Двору Карвацианов у центре Горлицох а у його роботи учествовала 8 члена делегация Союзу Руснацох Українцох Сербиї. Треба повесц же на Конгресу принєшени нови Статут тей организациї и єй нови органи.

После Конгресу отримани концерт хору “Зоря” зоз Устя Горлицкого зоз гторим дириговала Ана Дубец, а музично поетски еп пошвецени творчосци Богдана Ивана Антонича виведла позната глумица и шпивачка Евелина Гвать зоз Пряшова зоз Словацкей.

Внєдзелю учаснїки пиятого Конгресу нащивели службу божу у православней церкви Святей Тройци и грекокатолїцкей церкви Святого оца Миколая.

Скорей Конгресу отримана Медзинародна наукова конференция “Карпатски регион: история, язик, култура”, у рамикох тогорочних наукових стретнуцох Ягелонского универзитету под назву “Україна през вики”.

После отриманого Конгресу єдна часц делегациї зоз Сербиї нащивела Снїну, дзе ше внєдзелю пополадню отримовал фестивал писнї – квалификацийне змаганє за тогорочну “Маковицку струну” хтора того року будзе отримана у децембру у Бардейове.

В.Паплацко

"БРЕХУН З ЛИТОВСЬКОЇ ПЛОЩІ"

Подорож до м. Загреб - 18 грудня 2011

На запрошення г-н Oлексe Павлешина, керивника Товариства за українську культуру, представники Товариства українців в Словенії, вирушили в м. Загреб з метою подивитися на багатомовну драматизацію українського письменника Олександра Ірванеця під назвою "Брехун з Литовської Площі". Драматичний спектакль відбувся в Культурному центрі Національного університету Дубрава в Загребі.

вецей

НА МОЦИ БЕЗВИЗНИ РЕЖИМ МЕДЗИ СЕРБИЮ И УКРАЇНУ

Спорозуменє о утаргованю визох медзи Сербию и Україну на моц ступело 8. децембра. Спорозменє у маю, у Києвє подписали компетентни орґани Сербиї и України, а потим є верификоване и у парламентох двох державох.
З тим спорозуменьом мож путовац без визох до двох державох, з тим же час пребуваня без претаргнуца може буц лєм 30 днї, у цеку двох мешацох од дня першого уходу до держави.
Державянє хтори жадаю длужей пребувац на териториї другей держави, та тоти цо ше школую, лєбо у нїх робя, муша мац одвитуюцу визу по законодавстве тей держави.
Як гварене у сообщеню з Амбасади України у Беоґрадзе, Спорозуменє унапредзи сотруднїцтво двох державох, а гражданом оможлїви лєгчейши трансфер людзох, роби и услугох. Допринєше розвою туризму у обидвох державох, а олєгча и контакти медзи привреднїками и установами у култури и других обласцох.
Александра Дудаш

ПРИПОЗНАНЄ СВИТЛАНИ ДЕКАР

У Сербским народним театре у Новим Садзе 1. децембра додзелєне припознанє примадони Свитлани Декар, оперскей шпивачки СНТ. Святочносц орґанизована з нагоди означованя 20-рочнїци од референдума о нєзависносци України. З тей нагоди амбасадор України у Сербиї Виктор Недопас уручел Свитлани Декар припознанє Министерства вонкашнїх дїлох України, за доприношенє розвою українскей култури и сотруднїцтву Сербиї и України.

На святочносци присуствовали управнїк Сербского народного театра Александар Милосавлєвич, хтори привитал госцох, а медзи нїма були и предсидатель Националоного совиту Українцох Йозеф Сапун, предсидатель Националного совиту Руснацох Славко Рац, предсидатель Союзу Руснацох Українцох Сербиї Боґдан Виславски и новосадски парох о. Роман Миз и капелан о. Владислав Варґа.
Як гварела Свитлана Декар мило єй же ма чесц прияц таке припознанє и то у матичним театре, дзе тераз роби.

У програми участвовал новосадски хор “Гармония”, вокално-инструментални квартет “Струни шерца”, КУД “Иван Сенюк” зоз Кули и хор Културного центра “Кобзар” з Нового Саду, Мими Декар и Влада Янкович, а даскельо композициї одшпивала и лауреатка Свитлана Декар.

Свитлана Декар дипломовала 1993. року на Конзерваториюму у Львове, а кариєру почала у львовским Театре опери и балету. З Оперу СНТ сотрудзує од 1997. року, а од 2003. є стаємно занята.
Вецей раз є наградзована за свою роботу и то зоз диплому Медзинародного музичного конкурса “Иван Паторжински” и Рочну награду СНТ за витворени 3 главни улоги, 2004. 2006, и 2007. року.
Александра Дудаш

АМБАСАДОР УКРАЇНИ У РУСКИМ КЕРЕСТУРЕ

Амбасадор України у Беоґрадзе, Виктор Недопас зоз сотруднїками, 1. децембра положел венєц на гроб владики Дионизия Нярадия у крипти Катедралного храму св. Оца Миколая у Руским Керестуре. Венєц владикови положени з нагоди означованя 20-рочнїци як отримани референдум о нєзависносци України.

Тому чину присуствовали и предсидатель Националного совиту Руснацох Славко Рац, предсидатель СО Кула Желько Ковач, директор Школи “Петро Кузмяк” Янко Хома, секретар Союзу Руснацох Українцох Сербиї Славко Джуджар и домашнї парох о. Михайло Малацко.
Под час нащиви Рускому Керестуру, амбасадор України и його сотруднїки Олександер Кириченко и Юрий Мансвєтов ше стретли и зоз штверима школярами зоз Закрпатя котри ше школую по руски у Ґимназиї “Петро Кузмяк” у Руским Керестуре.

Директор школи Янко Хома окреме здогаднул на вельку помоц України у школованю наших студентох як ровноправних зоз домашнїма гражданами, котре ше витворює уж два децениї. Хома наглашел же школованє у керестурскей Ґимназиї лєм часточка врацаня за тото їх дїло, таке значне за наш народ.
Госци и домашнї бешедовали и о подписованю Реґионалного спорозуменя медзи АП Войводину и Закарпатску обласцу України, котре у процедури, з чим ше олєгча приход нових школярох, а бешедоване и о можлївосцох будуцого сотрудзованя у обласци образованя.
Амбасадор Недопас гварел же Амбасада послала потребни документи до Министерства иножемних дїлох України, та обчекую же нєодлуга сцигнє и одвит котри оможлїви подписованє Спорозуменя.
Мария Афич

ТАДИЧ У УКРАЇНИ

На чолє з предсидательом Републики Сербиї Борисом Тадичом, 10. и 11. новембра, високи державнїки Сербиї и привреднїки були у урядовей нащиви України.
Попри предсидателя Сербиї, у державней делеґациї були и министер одбрани Драґан Шутановац, министер польопривреди Душан Петрович, державни секретар у Министерствe вонкашїх дїлох Иван Мркич, та народни посланїк др Дюра Мученски, котри предсидатель Посланїцкей ґрупи приятельства з Україну Народней скупштини Сербиї.
Державну делеґацию Сербиї у Києвe провадзeла и векша ґрупа привреднїкох зоз Сербиї, котри участвовали на бизнис-форуме привреднїкох зоз Сербиї и України, пре розвой и привредне сотруднїцтво двох жемох.
Делегацю Републики Сербиї прияли предсидатель України Виктор Янукович , предсидатель Верховней ради Володимир Литвин и премиєр України Mикола Aзаров.

„ЗВІТ” ПРО СВЯТКУВАННЯ 75-ЛІТТЯ МИКОЛИ МУШИНКИ

Дорогі друзі!

Жоден з моїх ювілеїв не був таким урочистим і багатим на події, як цей 75-й. Я не в силі відповісти на численні вітання кожному окремо, тому прийміть від мене цього листа, адресованого всім разом. Дякую Вам за теплі слова, які вразили мене до глибини душі, бо вони були висловлені щиро, від серця.
По суті, свято для мене розпочалося вже на початку року. Під вечір 6-го січня двоє редакторів братиславського державного телебачення аби довідатись як святкує Святвечір сім’я православного етнографа-українця, завітали до нашої хати. Вони зняли на відео весь його хід (із сімома традиційними стравами, колядками, моїм вінчуваням) і в той же вечір після головних вістей передали репортаж з цього свята по центральному каналі телебачення. Негайно після телепередачі посипалися вітання не лише з різних кутків Пряшівщини, але й з польської Лемківщини та Закарпатської України, які продовжувалися ще й наступного дня.
В суботу 7 січня журналіст Михайло Шкурла (який м. р. написав прекрасну книжку про мого свата Івана Гуменика) звернувся до мене з кількома десятками запитань, пов’язаних з моїм життям. Щоб у спокої відповісти на них, я з дружиною Магдою 9-го січня вирушив... до Африки. На терасі люксусного корабля „Стефанія” я протягом восьми днів у перервах між відвідинами пам’яток кількатисячорічної давності та в літаку Люксор – Братислава відповів на усі запитання. Вийшло задовге, однак, на мою думку, цікаве інтерв’ю. Частину з нього опублікував М. Ілюк в „Новому житті”, другу частину обіцяв опублікувати І. Яцканин в „Дуклі”, а ціле інтерв’ю мабуть появиться окремою брошурою.
Після повернення з Єгипту довелось на кілька днів лягти в лікарню (урологічні проблеми). Там я провів остаточну коректуру 624-сторінкової книги „Národnostná menšina pred zánikom?“, яку ми із сином Олександром підготували до перепису населення, що відбудеться в травні ц. р.
В четвер 17 лютого мене запросили на прес-конференцію до мого 75-ліття в пряшівський ресторан „Музей вин”, про яку мені ніхто раніше не сказав. Я навіть обурився: Що це за порядки! Так не робиться! Чому ви раніше мене не повідомили!
В ресторані здивували мене накриті столи, які більше нагадували рецепцію ніж прес-конференцію і присутність багатьох журналістів майже з усіх східнословацьких газет, радіо, телебачення. Як лише я почав відповідати на їх запитання, двері відкрилися і увійшов голова Української Всесвітньої Координаційної Ради та бувший Генеральний консул України в Словаччині Дмитро Павличко з великою ношею. Для мене це був грім з ясного неба. Його негайно посадили „в президію” і дали слово. Вітаючи мене з ювілеєм, він поступово передавав мені письмові привітання та грамоти від Президента Національної академії наук України Бориса Патона, міністра культури та туризму України М. І. Кулиняка, директора Інституту літератури НАНУ Миколи Жулинського, директора Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ Ганни Скрипник, Голови Національної спілки письменників України Володимира Яворівського. Всі з власноручними підписами. А потім, немов Дід Мороз, почав витягати дарунки: десять об’ємних томів „Антології пам’яток державотворення України Х-ХХ ст..”, два томи „Вибраних творів„ Д. Павличка, фотоальбом В. Пилипка „Дмитро Павличко: Поганя”, „Другий Кобзар” Т. Шевченка 1840 року, унікальне фототипічне видання творів Шевченка 1840 р. переписаних латинкою, книжку М. Жулинського „Нація, культура, література” та інші видання.
Тут же були зачитані вітання від Надзвичайного і Повноважного Посла України в Словацькій Республіці Олега Гаваші, Генерального консула України в Пряшеві Ольги Бенч, замголови Уряду Словацької Республіки Рудольфа Хмела та українських установ і організацій Словаччини.
Тільки що ця церемонія закінчилася, двері знов відкрилися й у приміщення під оплески присутніх увійшов приматор міста Пряшева Павло Гадярі й передав мені „Премію Приматора міста Пряшева” – чотири срібні середньовічні динари з гербом Пряшева в гарному футлярі з відповідною грамотою а в додаток ще пляшку „Пряшівської ягодовиці”.
Все це діялося перед камерами телебачення та мікрофонами радіо і ще в той же день було оприлюдненo в центральних вістях радіо та телебачення (в щоденниках наступного дня).
Прес-конференція продовжувалася, а після неї моя дружина та сини запросили всіх до столів. Виявилось, що це вони, разом з моїм давнім другом Ярославом Шуркалою потай від мене підготували всю цю оказію.
Після прес-конференції Д. Павличка і мене запросили в Союз русинів-українців на бесіду з представниками української громади. Там мені голова Центральної Ради СРУС Петро Сокол вручив Золоту медаль цієї найвизначнішої української організації Словаччини.
Основні святкування мого ювілею (про які я вже знав) були призначені на суботу 19 лютого. Та оскільки Д. Павличка на цей день була запланована невідкладна акція в Києві, ми з Я. Шуркалою у п’ятницю 18-го лютого відвезли його на поїзд в Ужгород. Там у нас була дуже цікава бесіда зі студентами та викладачами Слов’янського університету, виступи по телебаченні та урочистий обід.
В суботу святкування проходило лише у вузькому колі нашої сім’ї та найближчих друзів – у пряшівському ресторані „Радлінка”. Знов – молитва, тости, спогади, пісні. Внучата подбали про дуже гарну програму пісень і говореного слова. І знов несподіванка, про яку я не знав. Із мого рідного села Курова (віддаленого від Пряшева на 70 км) автобусом приїхав привітати мене фольклорний колектив „Курівчани”, який я допомагав засновувати майже сорок років тому і який без перерви діє по сей день. Земляки підготували для мене спеціальну програму, складену із моїх давніх сценаріїв. Все це було дуже зворушливим і не в одного глядача викликало сльози на очах (в мене теж). В подарунок курівчани привезли мені флояру, виготовлену спеціально для мене із курівської високо-гірської бузини. Я тут же віддав її внучці Михайлині з проханням, щоб вона навчилася на ній грати і ширила пастушу музику по світі.
Дальшою несподіванкою для мене (та й інших учасників) був документальний телефільм „Повість про Миколу Мушинку”, який центральна студія Словацького телебачення в Братиславі наприкінці минулого року зняла у Пряшеві, Курові, Ужгороді та Братиславі. По телебаченні фільм будуть показувати лише у квітні, однак телестудія дозволила показати його на домашньому святі вже зараз. Для мене найцікавішими були частини про те, як я в роках 1964-65 перевозив самвидав з України на Захід (між іншим, рукопис Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?”) та як органи безпеки не спускали мене з очей від 1964 по 1989 рік. За документами Інституту національної пам’яті в Братиславі (частина яких показана в телефільмі) за цей період стежило за мною тридцять секретних сотрудників органів безпеки. Ось, який я був небезпечний!
В день народження 20-го лютого ми з дружиною Магдою не виходили з хати і до нас ніхто не заходив. Зате телефонні дзвінки не втихали. Потішило мене вітання від трьох внучат в українській радіопередачі „Музичні вітання” (з м. Кошице), в якому були і такі слова: „Дякуємо дідусеві і за те, що він послідовно змушував нас говорити по-українськи, хоч ми часто не хотіли й розмовляли по-словацьки. А тепер, коли ми стали дорослими (16, 18, 19 років) ми є тому раді”. На моє запитання, чому вони замовили для мене пісню „Черемшина”, Михайлина відповіла: „Бо в ній є слова, які відносяться і до тебе: „Я за тебе, Україно, муки тяжкії терпів”.
В понеділок 21 лютого я зустрівся з шестичленною групою київської експедиції „Слідами Михайла Драгоманова в країнах Західної та Південної Європи”. Разом з колегою Йосифом Шелепцем розповів їм про перебування Драгоманова у Пряшеві та показав місця де він стримувався. І вони привітали мене з днем народження.
У вівторок 22 лютого мені з друкарні привезли до хати повний тираж згадуваної вже словацькомовної публікації Національна меншина на грані загибелі. Статистичний огляд русько-українських сіл Словаччини (1773) 1881-2001)” (Пряшів, 2011, 624 с.), яку не встигли виекспедувати до дня мого ювілею (спізнилися на два дні).
Протягом тижня мене відвідало (або подзвонило до мене) ще кілька редакторів, а в суботу після ювілейної (55 років) програми пряшівського професіонального Піддуклянського художнього національного ансамблю (до 1989 р. – Піддуклянського українського національного ансамблю) в Театрі ім. Заборського мене несподівано викликали на сцену. Художній керівник ансамблю Володимир Марушин перед заповненим залом для глядачів (500 місць) привітав мене з ювілеєм, підкресливши, що я від 1960 року не пропустив жодну прем’єру ансамблю (що є правдою).
Мені говорять, що ювілейним для мене буде весь 2011 рік. Отже, можу сподіватися на нові несподіванки.

Пряшів, 28 лютого 2011 року.

Микола Мушинка
08001 Prešov, Gorkého 21, Slovakia
mmusinka@unipo.sk
tel.: 051/77 469 28

PS.: Поширення цього „самвидавчого” матеріалу або його частин всіма формами масової комунікації дозволяється і без згоди автора.
М.М.

ЗБОРНЇК З МЕДЗИНАРОДНЕЙ КОНФЕРЕНЦИЇ У ЛЬВОВЕ

Концом 2010. року з друку вишол зборнїк материялох з Трецей медзинародней науково-практичней конференциї „Дияспора як фактор утвердзеня держави України у медзинародней заєднїци: сучасни стан, проєкция до будучносци”, котра од 23. по 25. юний 2010. року отримана у Львове.

На Конференциї участвовали 420 науковци з 28 жемох швета и шицких обласцох України, а єй робота ше одвивала у осем секцийох. Єдна з нїх була и „Лемки як состойна часц шветового українства”, дзе участвовали 17 делеґати и вецей як 30 почесни госци з Мадярскей, Польскей, Словацкей и Сербиї.

Медзи учаснїками на Конференциї бул и Мирон Жирош зоз Мадярскей, котри виступел з рефератом „Шлїди Лемкох у Мадярскей”, док з нашей жеми сообщенє мал Микола М. Цап, з насловом „Народна и церковна архитектура Руснацох Сербиї”. Обидва роботи обявени у зборнїку материялох з Конференциї.

Конференцию у Львове орґанизовал Медзинародни институт просвити, култури и вязох з дияспору Националного универзитету „Львовска политехнїка”, а єден зоз соорґанизаторох була и Шветова федерация українских лемковских орґанизацийох.